October 19th, 2016

Дмитрий Скворцов

Пылып Ильенко: «А нас за шо?!»

Глава украинского гос-, прошу прощения, -кино, сволотовец, и сын выдатного (опять же, по украинским меркам) мытця… как же там его по имени – щас гляну в гугл… ага – Юрия Илленко отсмотрел по долгу службы польскую фильму о Волынской резне. Делится впечатлениями.

Даю сначала мовою орыгиналу (с незначительными сокращениями), перевод ниже.


Мої враження від фільму “Волинь”

Я переглянув фільм “Волинь” на звичайному сеансі в одному з кінотеатрів у центрі Варшави. Зал був повний, купити квиток безпосередньо перед переглядом було не можливо (так – раздельно – пишет выпускник гуманитарного «выша» Украины, лицо, подотчётное министру «культуры», – Д.С.). Майже вся аудиторія — молоді люди. Дівчата й хлопці. Протягом фільму із залу ніхто не вийшов, хоча деякі під час найжорстокіших моментів закривали обличчя руками чи відверталися від екрану. Виходили приголомшені побаченим. Я розумію чим керувалися творці фільму, проте мені дуже цікаво, чому 20-річний польський хлопець у суботній вечір запрошує свою дівчину на жорстокий фільм про події, які відбулися більш ніж за 50 років до їх народження (и это «дурака включает» член партии, которая только тем и занимается, что пичкает украинскую молодёжь «преступлениями москалей и жидвы» затёртой давности, сын отца, безуспешно пытавшегося втюхать широкому зрителю унылого и бесталанного «Мазепу», – Д.С.)?

Фільм є передусім не твором кіномистецтва, а декларацією позиції творців фільму щодо минулого і майбутнього стосунків польського й українського і народів.

…На допомогу режисеру приходить відверта натуралістична жорстокість та акторський ансамбль, значну частину якого становлять актори, що говорять українською мовою без жодного акценту. Впізнав я лише одного з них, обличчя й прізвища інших мені ні про що не говорять, окрім того, що таки знайшлися українські артисти, для яких немає значення зміст фільму, в якому вони знімаються.

Формування архетипів досягається в основному за рахунок порівнянь та гіпербол. Як окремі бонуси — історична неправда та зловживання натуралістичним насильством. У фільмі злочини гітлерівців та совітів виглядають значно менш варварськими порівняно з методами, якими українські селяни вбивають поляків — якщо німці лише вішають та розстрілюють, то українці здирають з людей шкіру живцем, відрізують голови, палять дітей, зав'язавши їх у снопи жита, виколюють очі, патрають жінкам животи тощо. І якщо у німців та росіян це роблять покидьки з СС та НКВС, то українці — прості селяни, які ще недавно разом зі своїми невинними жертвами бавилися на весіллі.

Характерним моментом є сцена, в якій один з персонажів-поляків потрапляє у засідку радянських-партизанів. Командир загону звертається до нього зі словами: “Не бойся, мы не украинцы. Дай нам еду и самогон и можешь идти.”

Найбільш показовим є драматургічний хід, якім пояснюється мотивація українців, що вчиняють терор проти польського населення. На початку фільму п'яні українські селяни в розмові між собою скаржаться на утиски з боку польської влади і висловлюють свою “підтримку Гітлеру та Бандері”. Все. Жодної ілюстрації, крім епізоду видання польської дівчини заміж за старого заможного поляка замість молодого, але бідного українського хлопця. Цей хлопець є одним з небагатьох більш-менш позитивних персонажів-українців у всьому фільмі.

Значну частину фільму присвячено створенню цілком однозначного образу українських націоналістів. Тут все просто — Бандера вже в першій сцені ставиться на одну ланку з Гітлером, всі звірства вчиняються під вигуки гасел “Слава Україні! Героям Слава!”, “За вільну Україну”, “Слава нації!” тощо. Для підсилення драматичного ефекту у фільмі постійно цитується Декалог українського націоналіста. Більшість точок Декалогу скандують бійці УПА, зображені у лихих відблисках вогню на жорстоких обличчях з фанатично витріщеними очима.

Кульмінацією фільму є сцена порятунку головної героїні, яка потрібна для достовірності розповіді — залишається живий свідок, що може оповісти правду. Так от спасіння приходить від загону німців, які в момент апогею кривавої різанини виступають силою, що приносить порядок.

Цей фільм є художнім твором, а не підручником з історії – стверджує режисер в одному зі своїх інтерв'ю. Але художні фільми значно сильніше впливають на суспільну думку, аніж будь-які підручники. Фільм містить чимало асоціативних ланцюжків з нашим сьогоденням, в першу чергу, через використання українцями у стрічці гасел і символів, які сьогодні вже міцніше прив'язані до подій сучасного, ніж минулого. Гімн “Ще не вмерла Україна”, синьо-жовтий прапор, гасла “Слава Україні!Героям Слава!”, “За вільну Україну!” тощо — сьогодні це символи української Незалежності, героїв Небесної сотні, бійців, які ведуть війну з окупантами на сході України.

Кому це вигідно сьогодні? ...Це риторичні питання...



Collapse )